Powered by : kan-studio Support by M.Saenko

З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв постановою Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році» встановлено поряд з іншими пам’ятними датами і ювілеями урочисто відзначити на державному рівні 23 червня 2018 року 100 років з дня формування української державної служби.

 


«Із набуттям чинності закону України «Про державну службу» у цій сфері розпочалися зміни, покликані зробити максимально прозорою і відкритою діяльність тих, хто присягнув вірно служити українському народові. Уже зараз ми можемо з упевненістю говорити, що створення професійної, політично незаангажованої державної служби – це реальність, а не далеке майбутнє. Маю надію, що комплексне реформування державного управління дасть змогу проводити якісну державну політику, гарантуватиме здатність гідно тримати стратегічний курс розвитку держави, оперативно реагувати на чутливі проблеми в суспільстві задля втілення найзаповітнішої мрії наших співвітчизників – на фронті і в тилу – жити у мирній та квітучій європейській Україні», – мовиться у повідомленні Адміністрації президента від імені глави держави.

День державної служби встановлено в Україні у 2003 році і відзначається щорічно 23 червня у День державної служби Організації Об’єднаних Націй.

 

Історична пам’ятка

Інститут державної служби в її нинішньому розумінні (зі статусом державних службовців, уповноваженнями цих посадових осіб на здійснення функцій держави, а також отриманням ними заробітної плати з державного бюджету) з'явився 1918 року – за Гетьманату Павла Скоропадського, часів спроб у XX столітті побудови на теренах наших земель незалежної Української Держави. Від приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського 29 квітня 1918 року було запущено активні державотворчі процеси, прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби. Чільне місце тут посідає Постанова Ради Міністрів Української Держави про урочисту обітницю урядників і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі від 30 травня 1918 року.

Сім фактів про формування української держслужби: 

•    Усі службовці міністерств ділилися на 10 посадових класів. Перший – мав лише голова уряду, ІІ – міністри, ІІІ – їхні заступники, ІV – директори департаментів. І так аж до Х, який присвоювався практикантові. Цим законом встановлювалося й пенсійне забезпечення державних службовців. Пенсію першого рангу могли одержати прем’єр, міністри, їхні заступники. Загалом ранг пенсії відставав від посадового класу на 2-3 позиції. Найнижчим у міністерстві був сьомий пенсійний ранг.
•    Перший законодавчий акт щодо оплати праці державних службовців був ухвалений Радою Міністрів 7 травня 1918 р. і стосувався лише вищих посадових осіб держави: гетьмана, прем’єр-міністра, міністрів та їхніх заступників. Особисте утримання гетьмана визначили у 8 тис. крб. на місяць, а також 10 тис. крб. на представницькі витрати. Таким місячний оклад глави держави залишався аж до початку жовтня, коли Рада міністрів збільшила цю суму до 23 тис. крб. У травні також одноразово виділили 30 тис. крб для покриття видатків на початкове облаштування гетьмана.
•    За законом від 26 червня 1918 р., річні посадові оклади були переглянуті у бік збільшення: прем’єр – 30 тис., міністр – 24 тис., заступник – 18 тис., директор департаменту – 15 тис., віце-директор і радник міністра – 12 тис., начальник відділу – 10 тис. крб. Далі йшли урядовці різних розрядів із діапазоном окладів від 9 до 3 тис. крб. На найнижчому щаблі міністерської ієрархічної драбини знаходилася посада практиканта з окладом у 1800 крб.
•    Слід зазначити, що протягом майже всього функціонування Гетьманату посадові оклади службовців урядових установ не підвищувалися. Лише в умовах антигетьманського повстання 25 листопада Рада Міністрів встановила відсоткові надбавки до їхніх посадових окладів та одноразову допомогу з огляду на дорожнечу.
•    Урядовцям-професорам надавалася можливість вести викладацьку роботу у вищих навчальних закладах. 1 листопада було врегульоване питання переходу державних службовців з одного відомства до іншого. В стаж державної служби зараховувалася праця в урядових установах, а також українських – часів УНР.
•    Статус державних службовців мали й закордонні військово-санітарні комісії, які були направлені до Німеччини й Австро-Угорщини задля надання допомоги полоненим українським громадянам у справі повернення їх на батьківщину. Штат комісії налічував 10 осіб. Очолювати її мав військовий у званні полковника - V клас. Співробітники комісії – лікарі, фельдшери, перекладачі, діловоди мали – від VІІ до Х класу посад. Крім річної платні, передбачалися також видатки на канцелярські, господарські потреби, найм житла тощо.
•    Досить складним і диференційованим був  механізм визначення оплати проїзду та добових під час відряджень. Насамперед вона залежала від класу посади. Міністри та їх заступники користувалися безплатним проїздом. Керівникам відомств, крім того надавався окремий вагон. Розміри добових залежали від посади, відстані, міст перебування та їх розряду. Київ, Харків, Одеса були визначені як найдорожчі для проживання і для них встановлювалися окремі добові — від 50 до 10 крб.
 


23.06.2018 |

Повернутись назад